Вони живуть у серці тихо, але дуже глибоко. Інколи повертаються через слова, погляд, музику, фільм або звичайну фразу, яка раптом торкається найпотаємнішого.

12 червня у ГО «Чисті серця Калуш» відбувся вечір перегляду та обговорення кіно. Разом ми переглянули фільм «Спогади про нього» — історію про втрату, провину, любов, прощення, другий шанс і силу жити далі.

Цей вечір почався з маленького символічного жесту: кожен учасник отримав цукерку з крилатою фразою. Одна з них звучала так:

«Прощення — це найкращий подарунок, який ми можемо зробити самому собі».

І саме ця думка стала одним із тих тихих ключів, які відкривали подальшу розмову.

Після перегляду ми говорили про те, що неможливо змінити минуле, але можна шукати сили жити далі. Про те, як непросто пробачити себе. Про біль, який не завжди видно зовні. Про любов, яка залишається навіть після втрати. І про надію, яка іноді приходить дуже тихо — але все ж приходить.

Під час роботи з МАК «Життя після… Травма та ресурс» учасники досліджували дві важливі теми:

що відображає біль, провину або внутрішню боротьбу героя;

який ресурс допомагає рухатися далі попри втрати, помилки й важкі спогади.

Також ми працювали з вправою «Дозволь мені…», де кожен міг подумки або вголос завершити фрази:

«Я дозволяю собі відчувати…»
«Я дозволяю собі просити підтримки…»
«Я дозволяю собі жити далі…»

Це був простір, де не потрібно було говорити більше, ніж готовий. Можна було поділитися думками, а можна було просто бути поруч. Слухати. Відчувати. Мовчати. І знати, що поруч є люди, які розуміють.

Щиро дякуємо всім, хто розділив із нами цей вечір. За довіру, щирість, тишу, слова і присутність.

Іноді одна історія на екрані допомагає побачити щось важливе у власному житті.

Захід відбувся у рамках проєкту «Плече до плеча: ветерани та сім’ї ветеранів, зниклих безвісти та загиблих військових та їхня інтеграція в цивільне життя», що реалізується за підтримки Уряду Німеччини та GIZ / Civil Peace Service Ukraine.