Працюючи з людьми з військовим досвідом та їхніми сім’ями, я бачу, наскільки важливо говорити про реакції психіки після пережитих травматичних подій.

Флешбек — це не просто «згадав щось погане».

У певний момент звук, запах, місце, дотик чи навіть інтонація можуть нагадати нервовій системі про пережиту небезпеку — і тіло відреагує так, ніби це відбувається знову.

Людина може завмерти, розгубитися, відчути сильний страх, намагатися втекти чи захиститися. І в цей момент їй потрібні не слова «заспокойся» чи «візьми себе в руки», а безпека, спокійна присутність і допомога повернутися в «тут і зараз».

І я хочу наголосити на важливому: знати про флешбеки потрібно не лише тим, хто має військовий досвід.

Ми живемо в умовах війни. Поруч із нами — військовослужбовці, ветерани, їхні родини, цивільні після обстрілів, полону, окупації, втрат та інших травматичних подій.

Тому психологічна обізнаність сьогодні — це ще й про нашу здатність не злякатися чужої реакції, не засудити її, а знати, як правильно бути поруч.

Іноді найважливіше, що ми можемо сказати людині:

«Ти зараз тут. Я поруч. Це вже минуло».

Збережіть цей допис. Можливо, одного дня ці знання допоможуть вам підтримати когось поруч.

Інформаційний допис створено у межах проєкту «Плече до плеча: ветерани та сім’ї ветеранів, зниклих безвісти та загиблих військових та їхня інтеграція в цивільне життя», що реалізується за підтримки Уряду Німеччини та GIZ / Civil Peace Service Ukraine.