Часто виникає питання: чому ми так легко ставимося до власного виснаження, але так серйозно — до обов’язків? Наче втома — це щось, що треба просто перетерпіти, а не сигнал, який варто почути. РЕСУРС — це не про лінощі й не про втечу від життя. Це про внутрішній запас, з якого ми живемо, реагуємо, приймаємо рішення. Коли він є — навіть складні речі проживаються інакше. Коли його немає — все починає тиснути, дратувати і знецінюватися. ВІДПОЧИНОК — це не завжди сон чи відпустка. Інколи це дозвіл не тягнути більше, ніж можеш. Інколи — бути з кимось без ролей. Інколи — просто побути наодинці й нічого не «вирішувати». Ми часто намагаємось жити «правильно», але забуваємо жити живо. А без РЕСУРСУ жодна правильність не тримається довго. І неважливо, в яких ви обставинах, на якому етапі життя, з яким минулим — турбота про свій РЕСУРС не є розкішшю. Це основа. Бо з порожнього місця важко дати щось світле — і собі, і іншим.

Інформаційні дописи за підтримки проєкту “Плече до плеча: ветерани та сім’ї ветеранів, зниклих безвісти та загиблих військових та їхня інтеграція в цивільне життя”

За підтримки Civil Peace Service Ukraine – GIZ ZFD.